Вирощування пром. сортів мигдалю

Вибір місця і організація території розсадника. Під розсадник вибирають рівні ділянки з невеликим ухилом, де в посушливих умовах можна організувати штучне зрошення. Ділянка повинна бути захищена від сильних зимових і літніх гарячих вітрів і мати товстий шар (до 1,5—2 м) добре дренованого, родючого і незасоленого ґрунту. Поблизу розсадника повинно бути джерело зрошення. Якщо випадає більше 550—600 мм опадів, сіянці вирощують без зрошення.

Всю площу розсадника розбивають на поля, смуги і квартали (останні розміром від 0,25 до 0,5 га) так, щоб квартали були розміщені в одну лінію, утворюючи смугу. На одному полі може бути кілька смуг. Ширину і довжину смуг встановлюють залежно від ділянки: чим довші ряди, тим продуктивніша робота машин. Ряди в кварталі повинні бути перпендикулярні до смуг, що виходять на дороги. Між кварталами, розміщеними в одній смузі, роблять дороги завширшки 2 м, а навколо полів і смуг — завширшки 4—6 м, щоб забезпечити заїзди для машин і знарядь. У розсаднику закладають чотири поля. У перший рік вирощують підщепи насіння для окулірування, на другий— однолітні саджанці, на третій рік сіють люцерну, яку вирощують протягом двох років для поліпшення структури грунту та для одержання сіна.

Підготовка ґрунту до сівби і вирощування підщепи (перше поле). Для сівби насіння і садіння дичок ґрунт переорюють на глибину 50—60 см, вирівнюють поверхню, розпушують і розбивають на квартали. Насіння сіють у листопаді — грудні, а в районах з теплою зимою — в січні.

Насіння висівають у борозни в один ряд на глибину 10—15 см. Якщо з осені ґрунт не підготовлений для сівби чи рано почалася зима, насіння стратифікують у піску в ямах глибиною 50 см чи в дерев'яних ящиках, чергуючи шар вологого піску товщиною 5 см з шаром насіння. Стратифікація насіння триває 20—40 днів при температурі від 0 до плюс 10 °С. Найкращим строком стратифікації насіння мигдалю можна вважати кінець січня — першу половину лютого при висіві насіння на початку березня, тобто за 20 днів до сівби. При ранній стратифікації (в листопаді — грудні) насіння до початку сівби проростає, утворюючи корінці завдовжки 5—10 см, які дуже легко відламуються під час витягування насіння з піску та сівби. В таких випадках пошкоджується 50 % і більше насіння.

Якщо застратифіковане насіння дуже проросте, корінці прищипують, в результаті чого з'являються бокові.

На важких ґрунтах сіянці мигдалю, вирощені з насіння без прищипування й підрізування коренів, утворюють стрижневу, мало розгалужену кореневу систему. Тому після досягнення сіянцями 10—15 см корені треба підрізувати на глибину 10—15 см гострою лопатою чи скобою з 25-сантиметровою різальною поверхнею. Після чого посіви обов'язково поливають, щоб рослини не відстали в рості.

У районах з недостатньою кількістю опадів посіви треба поливати, щоб на період окулірування (липень — серпень) діаметр пагона біля поверхні землі (місце окулірування) дорівнював 0,8—1 см і щоб кора відставала від деревини. У помірно зволоженій зоні (південь Молдавії, Північного Кавказу, Одеської й Кримської областей) на більш зволожених ґрунтах при високій агротехніці та достатньому нагромадженні вологи в ґрунті протягом зими можливе вирощування саджанців без зрошення.

Поливають розсадники у міру необхідності, орієнтуючись на вологість ґрунту на глибині 25—36 см у межах 60 % від повної вологоємкості.

Припинення росту, зменшення і подрібнення листків свідчать про нестачу вологи в ґрунті та про необхідність зрошення.

Після кожного поливу чи дощу для знищення бур'янів і ґрунтової кірки міжряддя обов'язково розпушують культиватором, а бур'яни в рядах прополюють вручну.

Норма висіву насіння (для окулірування без пересаджування) становить 5—6 горіхів на 1 м і залежно від ширини між рядами — від 45 до 50 тис. насінин на 1 га. Через високу схожість насіння (вище 95%) не рекомендується висівати в одне посадочне місце по два горіхи.

У 1 кг горіхів з паперовою шкаралупою міститься більше 500—600 шт., з твердою — 200—300 шт. Для визначення вагової потреби в горіхах підраховують кількість горіхів у 1 кг.

Окулірування. В роки з тривалою і теплою осінню на зрошуваних розсадниках, щоб уникнути проростання бруньок, кращим строком окулірування є кінець серпня. У розсадниках, де трапляються труднощі з зрошенням, окулірувати треба в липні або на початку серпня, коли дички ще не закінчили росту, а кора добре відокремлюється від стовбура. Встановлено, що бруньки, взяті із недостиглих живців, гірше приживлюються.

За 10—15 днів перед окуліровкою стовбур очищають від зайвих пагонів, які зрізують садовим ножем на кільце на відстані 25:—50 см, починаючи від кореневої шийки.

Якщо кора погано відділяється від стовбура, за 3— 5 днів до окулірування посіви поливають. Живці для окулірування заготовляють з дерев певних сортів після достигання однорічних пагонів. З плодоносних дерев можна заготовляти живці з кінця липня. На омолоджених деревах живці звичайно готові для зрізування й окулірування на 10—15 днів пізніше. Якщо маточних дерев немає, заготовляти живці можна з сортових однорічних або спеціально залишених у розсаднику дворічних окулянтів достовірних сортів. Для живців використовують провідник і сильні передчасні пагони, спеціально залишені для цієї мети.

Останні достигають і придатні для окулірування не раніше серпня. Під час заготівлі живців зрізують листки, причому залишають частину листкового черешка, що полегшує процес окулірування. Заготовлені живці зв'язують у пучки, на які прив'язують етикетки-ярлики з позначенням сорту і зберігають у темному прохолодному приміщенні у вологому піску. При заготівлі живців дотримуються правил карантину. Треба пам'ятати, що фумігація живців бромметилом призводить до загибелі бруньок, тому використовують ціанисті сполуки. Під час окулірування в розсаднику живці зберігають у відрах з водою.

Окулірують рослини рано вранці до 8—9-ї години і з 15—17-1 до 20-ї години. Дички підкопують до кореневої шийки, стовбури старанно витирають від пилу й землі. Для окулірування відбирають цілком розвинуті бруньки, здебільшого з середньої частини живця. Зрізують їх разом з тонким шаром деревини (висококваліфіковані окулірувальники зрізують бруньки і без деревини) гострим окулірувальним ножем. Це проводять обов'язково після надрізів на дичці, які роблять на кореневій шийці або на висоті 2—3 см на гладкому, рівному стовбурчику по можливості з північного боку. Бруньки вставляють за кору, після чого ранки щільно обв'язують поліетиленовою плівкою. Відразу ж після окулірування дички обгортають підгортальником чи сапкою, щоб запобігти висиханню бруньок.

Через 10—14 днів після щеплення перевіряють приживлюваність щеп. Якщо черешок листка присох до бруньки, а сама брунька побуріла, засохла, що свідчить про загибель підщеп, окулірують повторно тим же сортом. Через 10—14 днів вдруге перевіряють приживлюваність і послаблюють пов'язку на зиму. Після окулірування складають план розсадника, відмічаючи на ньому всі щеплені рослини.

Заокуліровані дички на зиму не обгортають, щоб в теплу зиму бруньки передчасно не проросли і не вимерзли пізніше від холоду.

Розсадник другого року (друге поле). Навесні після з'явлення листків пов'язки знімають. Дички, на яких бруньки засохли, переокуліровують тими ж сортами. Живці для цього заготовляють у січні — лютому і зберігають у піску в погребах, набитих льодом чи снігом. Заокуліровані повторно дички також зрізують на кільце. Непереокуліровані дички викорчовують.

Утворений із заокулірованої бруньки молодий пагін підгортають пухкою землею для надання йому вертикального напрямку. Перший раз обгортають, коли він досягне висоти 5—10 см, вдруге—15—20 см. Підщепу періодично обчищають від порослі, щоб вона не пригнічувала росту прищепи.

Бокові передчасні пагони на окулянті виламують чи зрізують, залишаючи тільки листки на всій довжині основного пагона. При сильному рості окулянта бокові пагони обрізують вдруге. Це сприяє прискоренню росту окулянта у висоту.

На однорічних окулянтах у розсаднику крону не формують.

Протягом літа ґрунт у розсаднику підтримують у вологому і розпушеному стані. У міжряддях його розпушують кінним чи тракторним культиватором, а в рядках — сапками. За таких умов саджанці до осені досягають висоти 1—2 м і більше.

Восени всі саджанці викопують. Проте, якщо більше 60—70 % підщеп після зимівлі виявляються без бруньок, можна їх переокулірувати навесні або восени.

Викопування саджанців мигдалю. Мигдаль викопують із розсадника в однорічному віці щепи, тому що коренева система підщепи в дворічному віці краще витримує пересаджування.

Перед викопуванням саджанців секатором обрізують передчасні бокові пагони на відстані 2—6 см від стовбура. Після цього обривають не опалі листки вручну або за допомогою дефоліантів. Пересохлий грунт перед викопуванням саджанців доцільно полити, щоб легше викопувати саджанці і менше пошкоджувати корені під час викопування.

Викопують саджанці вручну лопатами, а у великих розсадниках — викопною начіпною скобою. Під час роботи слідкують, щоб кора у викопуваних саджанців не пошкоджувалася, а основні корені не ламалися. Коренева система повинна мати довжину не менше 34—45 см. Викопані саджанці сортують і зв'язують у пучки за сортами. Якщо в день викопування саджанці не перевозять, їх відразу ж прикопують кожен сорт окремо. Канавки для прикопування копають розміром 70x70 см, саджанці укладають під ухил и прикопують плугом. Якщо саджанці прикопують більше як на 5—10 днів, їх обов'язково поливають, щоб до коренів щільніше пристала волога земля. Коли прикопані у канавках саджанці залишаються на зиму, після поливу їх додатково засипають землею так, щоб 30—40 см штамбів саджанців були закриті.

Перевезення саджанців і тимчасове зберігання в місцях садіння. За умовами карантину у розсадниках для профілактики перед перевезенням рослини обробляють ціаністим натрієм.

Якщо саджанці, вирощені в розсаднику, будуть висаджуватись у тому ж господарстві чи в інших господарствах зони, де поширені ті самі карантинні шкідники, за домовленістю з карантинною службою фумігації не проводять, а також карантинних шкідників на саджанцях мигдалю не виявлено.

Перевозять саджанці з розсадника в господарство на автомашинах. Щоб корені і самі рослини не пересихали, їх укладають у кузові автомашини з нахилом до заднього борту або ж вертикально. У першому випадку край заднього борту оббивають м'якою тканиною, щоб не пошкодилися штамби рослин, в іншому — саджанці прив'язують до переднього борту товстими мотузками. Краще укладати саджанці з нахилом до заднього борту машини, бо при

цьому корені менше продуваються вітром і менше підсихають.

Під час перевезення саджанців автомашиною на великі відстані в холодну погоду, коли температура коливається близько 0°С, рослини треба утеплювати соломою чи тирсою, щільно закривати брезентом, а на ніч машини з саджанцями ставити під накриті навіси чи в сараї або хоча б із захищеного від вітру боку будівлі. Розвантажують саджанці за сортами, відразу ж прикопують у ямки і поливають.